Повномасштабна російська агресія зробила масовим такий вид злочину як незаконне позбавлення волі, викрадення людини та насильницьке зникнення. З’ясувати долю зниклої людини в умовах війни та окупації частини території є надзвичайно складним завданням.

Про пов’язані з цим виклики і пошук можливостей йшлося на експертному обговоренні «Безвісти зниклі: проблема пошуку та ідентифікації», організованому Центром громадянських свобод.

За словами заступниці начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва Офісу Генпрокурора Ірини Діденко, роботу правоохоронців ускладнюють багато факторів. Таких як надзвичайне навантаження, коли один прокурор і слідчий захищають 5-6 тис потерпілих від злочинів, міграція процесуальних проваджень за територіальною підслідністю тощо. Але найбільша проблема – держава-агресор зовсім не сприяє розшуку людей.

"В мирних умовах, коли зникає людина – починається пошук по слідах, встановлюється коло підозрюваних, ймовірне місце злочину. Далі – обшуки, потерпілого визволяють, злочинця відправляють в СІЗО. Але коли немає доступу – можливості правоохоронців дуже обмежені", – зазначила Ірина Діденко.

Величезну роль відіграють правозахисники, які мають власні методи та не обмежені дипломатичними каналами в роботі. Такі функції можуть виконувати і міжнародні організації.

"Коли про людину стає відомо, про неї дізнаються – є більше шансів отримати хоч якийсь елементарний захист. Хоч якогось адвоката. Це стосується як зниклих безвісті, так і фактів катувань в місцях утримання. Тому ми дуже зацікавлені в розширенні комунікації і співпраці та вдячні всім правозахисникам і неурядовим організаціям, які докладають зусиль для розшуку і повернення українців додому", – зауважила заступниця начальника Департаменту.